Липский холм. Экскурсия 3

Маршрут проходить по самому престижному району Києва, де мати квартиру або офіс вважало за краще б переважна більшість українських громадян. Почнемо прогулянку з площі Незалежності. На відміну від попереднього маршруту, ми стартуємо з протилежного боку площі і, звернувши за многоколонной будівлю Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, відразу ж покинемо головну площу столиці.

Вулиця Архітектора Городецького

Вулиці Архітектора Городецького, раніше називалася Миколаївській (на честь російського імператора Миколи II) і вулицею Карла Маркса, трохи більше 110 років. Перш пологий схил Липського пагорба займала велика (площею понад 10 гектарів) садиба відомого в місті доктора Мерінга. Переважно вона використовувалася як міський дачі — називалася городянами Мерінгівський садом. Тут був розбитий парк з алеями та парковими спорудами, оранжереями і садом, ставком з купальнями, і лише в районі Хрещатика розташовувалося кілька прибуткових будинків. В саду був цирк Крутікова, каток і функціонувало екзотичне на ті часи Товариство велосипедистів.
Після смерті професора його старший син Михайло Мерінг в 1894 році очолив Товариство київського домобудування, що розподіляли територію Мерінгівського саду під міську забудову. Тут, крім Миколаївської, були прокладені нові вулиці Ольгинська, Нова (нині — Станіславського), Мерінгівська (Заньковецької) і утворена Миколаївська площа (нині — Івана Франка).
Чотириповерховий будинок № 1-3 Музичної академії з концертним залом (архітектор Л. Каток, 1959 рік), з трьох сторін виходять на площу, оперезано класичної колонадою з іонічними капітелями. З тильного боку до нього примикає будівля № 5 навчального корпусу, колись колишнє самим розкішним і респектабельним міським готелем «Континенталь» (архітектори Г. Шлейфер, Е. Брадтман, В. Городецький, 1897 рік). Згорілу під час війни готель відновили і пристосували під консерваторію.
Порушує склалася на рубежі ХIХ-ХХ століть забудову непарної сторони вулиці розташоване на її вигині будівля № 7 — перший в місті і країні широкоформатний кінотеатр «Україна» (архітектор А. Добровольський та інші, 1964 рік).
Найбільш ефектне на вулиці будівлю № 9 (архітектори Г. Шлейфер, Е. Брадтман, 1901 рік), навіть після втрати у воєнні роки ошатних башточок, захоплює пишністю скульптурного та орнаментального оздоблення. Прибутковий будинок одного з видних будівельних підрядників зростаючого Києва Льва Гінзбурга повинен був своїм зовнішнім виглядом підтверджувати значимість містобудівної фірми. Нижні поверхи призначалися для дорогих магазинів, а верхні відводилися під житло.
Під стать йому і сусідню будівлю № 11а (архітектор В. Городецький, 1897 рік), надбудовані в 1911 році в стилі модерн, де до революції квар ¬ тувати літературно-артистичний клуб, а потім профспілка радянських працівників мистецтв і окремі його представники.
Будівля, в якому нині розташоване Міністерство юстиції України (будинок № 13, архітектори Г. Клуг і В. Городецький, 1897 рік), спочатку належало меблевому фабриканту Кімаєру. Тут розташовувався його дохідний будинок з фірмовим меблевим магазином (зазначена на фронтоні дата «1884» говорить про час заснування бізнесу), сама фабрика і склади перебували у дворі. У 1960-і роки в будівлі обладнаний один з додаткових входів на станцію метро «Хрещатик».
Завершують квартал побудовані в 1900-і роки в стилі модерн прибуткові будинки № 15 (прикрашений леннимі масками) і кутовий будинок № 17/1 (архітектор І. Бєляєв).
Протилежну сторону закінчення вулиці Городецького формують моноліти будівель № 10/1, з мавританськими елементами в декорі, і п\’ятиповерховий в стилі модерн № 12/3 — другим фасадом замикає площу з затишним сквером.

Площа Івана Франка

Для створення площі Івана Франка, раніше називалася Миколаївської, засипали ставок з купальнею в садибі Мерінга, де в зимовий час функціонував найвідвідуваніший місті каток.
Головна визначна пам\’ятка площі — вбудоване в середню частину схилу Липського пагорба будівля театру (будинок № 3, архітектори Г. Шлейфер, Е. Брадтман, 1898 рік) в неогречеськая стилі. Спочатку в ньому недовго виступала російська драматична трупа «Соловцовському театр», заснована актором і відомим антрепренером свого часу Миколою Соловцовим. З 1926 року в будівлі функціонує Драматичний театр імені Івана Франка. На його підмостках виступала плеяда акторів, що принесли славу театру, а його нинішній художній керівник Богдан Ступка — один з найвідоміших українських акторів сучасності.
У скверику, що займає центральну частину площі, не пропустіть бронзову лавку з ліричним пам\’ятником найбільш колоритному комедійному актору театру Миколі Яковченку (1900-1976) (скульптор В. Чепелик, 2000 рік).
Ще один пам\’ятник на площі — письменникові Івану Франку (скульпт ¬ ри О. Супрун і А. Білостоцький, архітектор Г. Іванченко, 1956 рік) — був встановлений ще під час післявоєнної реконструкції площі. Поряд з ним знаходиться будівля № 5 (архітектор М. Добачевський, 1897 рік), де в чоловічій гімназії навчався майбутній балетний прем\’єр Серж Лифар.
Від площі Івана Франка відходить кілька мрачноватая, зазвичай заставлена ​​автомобілями і найкоротша в Києві вулиця Станіславського, через сотню метрів упирається у вулицю Заньковецької.
Продовжити екскурсію від площі Івана Франка можна двома шляхами — дертися по досить крутими сходами (починається за пам\’ятником письменнику) до вулиці Банкової або підніматися на Липський пагорб по вулиці Ольгинської. Перший варіант дозволяє декілька скоротити прогулянку, але й зменшує кількість пам\’яток на шляху, тому радимо вибрати другий варіант.

Вулиця Ольгинська

Ця вулиця круто піднімається вгору з кута площі Івана Франка (від того місця, де завершується вулиця Архітектора Городецького). На ній заслуговує уваги побудований в кінці XIX століття кутовий будинок № 2/1, імпозантність якому надають фантасмагоричні зображення драконів, облагороджені жіночим торсом. У ньому, по сусідству з театром, жили видатні актори Гнат Юра (1888-1966), Дмитро Мілютенко (1899-1966) і Микола Яковченко (1900-1976), про що сповіщають меморіальні дошки на будівлі і згадуваний пам\’ятник у сквері.

Вулиця Інститутська

Подолавши крутий підйом, коротка вулиця Ольгинська (її впору за прийнятими в Києві традиціям називати спуском) впирається у вулицю Інститутську.
Звернувши в Т-подібному перехресті вправо, входимо в урядові квартали української столиці. У будні дні це підтверджується безліччю по-діловому поспішають клерків, неспішно пересуваються з заклопотано-самовдоволеним виглядом начальників середньої руки і, здавалося б, швендь непомітно одягнених безликих чоловіків, очевидно, що уособлюють непомітне, але всевидюче око державних спецслужб.
На протилежній стороні Інститутській, куди потрапляємо по нерегульованому пішохідному переходу, розташований невеликий двоповерховий особняк № 7 (архітектор А. Шиле, 1873 рік), побудований для міської біржі. З початку 1880-х років тут розміщувався Земельний банк, а в даний час — затишний клуб Кабінету Міністрів України.
Поруч — фінансове серце країни, комплекс споруд № 9, 9а Національного банку Україна. Головний портал парадного фасаду Національ ¬ ного банку прикрашають герби Київської, Подільської та Волинської губерній Російської імперії, а також символи торгівлі, транспорту, промисловості і сільського господарства. Оглянувши фасад, повернемося до Т-образному регульованим перехрестя Інститутської та Банкової і пройдемо по головній адміні ¬ стративно вулиці країни.

Вулиця Банкова

Вулиця Банкова (в радянські роки носила ім\’я державного діяча Серго Орджонікідзе), прокладена в 1870 році, починається з шикарного особняка — будинку № 2 (архітектор В. Ніколаєв, 1898 рік), що належав цукрозаводчику С. Ліберману. Будівля, в якому з післявоєнних часів ближче до влади розташований Союз письменників Україні, зберегло чимало елементів колишнього внутрішнього оздоблення. Не побоюйтеся увійти в нього, і якщо вас не пустять побродити по скрипучим коридорах і залах особняка, то по книжковій розкладці в холі хоча б дізнаєтеся про пріоритети літературної творчості нинішніх членів Союзу.
Прохід по Банковій може бути обмежений або закритий під час прийому іноземних делегацій. Якщо ж вона відкрита, то погляд мимоволі привертає переконливо-мрачноватое будівля № 11 Секретаріату Президента України, що заповнює плавний вигин Банкової по її непарному боку.
Спочатку тут розташовувалися два корпуси штабу Київського військового округу (архітектор А. Шиле, 1877 рік). Після перенесення столиці Української РСР до Києва вони були об\’єднані і надбудовано (архітектор С. Григор\’єв, 1940 рік), в результаті чого вийшло вселяє повагу і трепет адміністративна будівля, підкреслене величезним шестиколонним коринфским портиком, яке в повоєнні роки обіймав Центральний комітет Комуністичної партії Української РСР .
Архітектурним ж шедевром Банковій і столиці України вважається не це споруда, а розташоване навпроти будівля № 10 — «Будинок з химерами», також званий Домом Городецького (1903 рік).
Побудоване за рекордні два роки на кромці Липського пагорба будівля має три поверхи з напільного боку і шість — з боку схилу. Пристрасний шанувальник полювання Владислав Городецький, стараннями скульптора Е. Сала, рясно декорував фасади цементними звіриними (слонами, носорогами, антилопами тощо) і фантасмагоричними скульптурами. Будинок, що зводилися для проживання самого архітектора (його апартаменти розташовувалися на першому поверсі) і здачі внайми інших приміщень, спочатку привернув до себе увагу і, мабуть, приносив пристойний дохід. Нині він є офіційною резиденцією Президента України і незмінно викликає захоплення допитливих.
Закінчується вулиця Банкова значним кутовим конструктивистским будівлею № 12 (архітектори Г. Холостенко, А. Вербицький, 1931 рік). Воно спочатку призначалася для проживання видних учених, імена най ¬ більш титулованих з них зберегли меморіальні дошки.

Вулиця Лютеранська

Далі виходимо на вулицю Лютеранську, покрита бруківкою частину якої круто обривається у напрямку до Хрещатика, з яким вона поєднала Липський пагорб в 1830-і роки. Вулиця названа на честь місцевої лютеранської громади, яку нині архітектурно уособлюють споруди ошатною зовні і аскетичної всередині кірхи (№ 22, архітектори І. Штром, П. Шлейфер), а також побудовані на рубежі ХIХ-ХХ століть будівлі лютеранської жіночої гімназії (№ 18) і реального училища (№ 20).
На рівній ділянці вулиці Лютеран ¬ ської зверніть увагу на будівлю в стилі модерн, № 23, що належало купцеві С. Аршавського (архітектор Е. Брадтман, 1907 рік). Зазвичай його називають «Домом вдови, що плаче» — будинок прикрашено барельєфом жіночого обличчя, по щоках якого в дощову погоду котяться сльози. Цікавий колишній прибутковий будинок — № 32а (архітектор Ф. Олтаржевський, 1909 рік).

Вулиця Шовковична (будинки 19-15/1)

Лютеранська закінчується на перетині з вулицею Шовковичною, де, звернувши ліворуч, ще недовго попетлявши по Липському пагорба в пошуках архітектурних пам\’яток. Своє лірично-грайливий назву вулиця набула завдяки закладеної ще на початку XVIII століття при садибі генерал-губернатора Шовковичній гаю.
Наш маршрут зачіпає лише невеликий відрізок вулиці, на якому увагу привертає готичний фасад будинку № 19, що належав спадкоємцю прибалтійського роду баронові Володимиру Ікскуль-Гільденбанду (архітектор Н. Вишневський, 1901 рік), а також два особняка на перетині з вулицею Пилипа Орлика.
Двоповерховий будинок № 17/2 (архітектор В. Ніколаєв, 1901 рік) лісопромисловця С. Могильовцева в стилі венеціанського ренесансу завдяки коричневої забарвленням і рустованном фасаду нерідко називають «шоколадним будиночком». Можливо, «солодке» назву сприяло його багаторічному повоєнному використання як самого престижного у місті Палацу одруження — у багатьох київських родинах зберігаються весільні фотографії, зроблені на його парадних сходах.
Протилежний кут перехрестя займає особняк № 15/1 (архітектор П. Альошин, 1912 рік), побудований надвірним радником Миколою Ковалевським. Своїми обрисами будівля нагадує присадкуватий середньовічний замок з потужною вежею, стилістично подібною Закавказьким православним храмам.

Вулиця Пилипа Орлика

Звертаємо на вулицю Пилипа Орлика, де інтерес представляють триповерховий неокласичний особняк № 3 (архітектор І. Бєляєв, 1911 рік), що належав депутату Державної думи В. Демченко, над вхідним портиком прикрашений каріатидами, і будівля колишнього Кловського палацу (Липська, 8), замикає перспективу бульвару-вулиці Липській. Спочатку тут знаходилося двоповерхова будівля в стилі бароко (архітектори Г. Неєлов, С. Ковнір, 1750-і роки), побудоване на кошти Києво-Печерської лаври і призначалася для розміщення знатних відвідувачів монастиря. Деякий час у палаці жили цивільні губернатори, в 1811-1857 роках розташовувалася Перша київська чоловіча гімназія, а потім жіноче релігійне училище. На початку XX століття колишній палац реконструйованих (архітектор Е. Єрмаков, 1901 рік), надбудувавши третій поверх, з 1981 по 2004 рік у ньому розташовувалася експозиція Музею історії міста Києва, а зараз — Верховний суд України.

Вулиця Академіка Богомольця

Пройшовши до закінчення кварталу за Пилипа Орлика, звертаємо направо на вулицю Академіка Богомольця (в унісон з Шовковичній колись називалася Виноградній).
Зазвичай значна кількість припаркованих автомобілів з блакитними номерними знаками дозволяє ідентифікувати розташоване на протилежному боці будівля № 10 Міністерства внутрішніх справ України. Справа ж на сотні метрів витягнулася конструктивістська темно-сіра громадина житлового будинку № 7/14 (1935 рік), що забезпечував житлом службовців новоспеченої столиці. Навпроти його лівого крила розта ¬ жен значний головний триповерховий корпус Інституту фізіології імені О. Богомольця. За вигином вулиці в сквері знаходиться житловий будинок № 2 співробітників інституту, у якого похований Олександр Богомолець, а на протилежній стороні зберігся значний будинок № 5, колишній прибутковий, побудований в 1914 році архітектором П. Альошиним за батьківським замовленням.

Вулиця Шовковична (будинки 42-44, 39/1)

Далі повертаємось на вулицю Шовковичну, повертаємо вліво і починаємо спуск з Липського пагорба. Круту частину вулиці, як гвардійці почесної варти, охороняють споруди № 42-44 одного з перших у столиці офісних центрів «Горізон-Тауер» (Horizon Tover; архітектор А. Комаровський, 1999 рік). Навпаки — відновлений храм Святого Михаїла (№ 39/1), розташований на території Центральної міської клінічної лікарні. Олександрівська лікарня, названа на честь престолонаслідника і майбутнього імператора Олександра III, була заснована на південному схилі Липського пагорба в 1870-і роки. Тут збереглися корпуси дореволюційної споруди дитячого (архітектор А. Гекера, 1891 рік) і чоловічого (архітектор С. Смирнов, 1916 рік) відділень, а в радянські роки лікарня була перейменована в Жовтневу.
Цегляний храм Святого Михаїла (архітектор В. Ніколаєв, 1895 рік) був побудований на кошти купця і благодійника Михайла Дегтерева. В усипальниці поруч з храмом він і знайшов свій останній притулок, заповівши весь свій капітал рідному місту. На початку 1930-х років лікарняну церкву розібрали і відновили лише через сім десятиліть на колишніх фундаментах, зберігши при цьому в незайманому вигляді вцілілий підземний склеп з саркофагом засновника храму.

Вулиця Басейна

Спустившись з Липського пагорба, опиняємося на перетині бульвару Лесі Українки, вулиць Мечникова і Басейній. Звернувши направо, пройдемо кілька десятків метрів за останньою до найближчого пішохідного переходу. Вулиця Басейна назву отримала від стічної канави басейнової, куди в XIX столітті направили крещатицьких води. З часом смердючий водовід був захований під акуратним бульваром, який понад століття тому обступили кам\’яні будівлі.

Вулиця Еспланадна

Після пішохідного переходу, рухаючись прямо, ми вступаємо на вулицю Еспланадну. Колись у Києві було три вулиці з такою назвою, що означав порожній простір між кріпаками спорудами і міською забудовою, з яких завдяки царському ласки залишилася лише ця.
Через пару сотень метрів по ліву руку від нас, на Спортивній площі, виростає значний будинок № 1 Палацу спорту (архітектор Г. Гречина та інші, 1960 рік). Це найбільша крита площадка столиці, де, крім спортивних змагань світового і континентального рівня, проводяться виставки, концерти (саме тут відбувся міжнародний конкурс «Євробачення-2005») та інші заходи.

Вулиця Рогнідинська

За спиною у нас — вулиця Рогнідинська. Тут, крім кількох прибуткових будинків рубежу ХІХ-ХХ ве ¬ ков, розташована остання пам\’ятка нашого маршруту — Хоральна центральна синагога (архітектор Г. Шлейфер, 1898 рік), побудована на кошти цукрозаводчика і мецената Л. Бродського. У 1926 році синагогу закрили, і до війни тут розміщувався єврейський клуб і дитячий театр. В післявоєнні роки понад півстоліття традиції лицедійства під ¬ тримувати театри юного глядача і ляльок, а з початку нинішнього століття синагога повернулася до своїх початкових функцій.
Повернувшись назад на Спортивну площу і кинувши погляд на Липський пагорб, який було призначено подолати протягом цього маршруту, спускаємося в метро на станції «Палац спорту».

Loading...

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *