Крещатик и окрестности. Экскурсия 2

Хрещатик та околиці
Найбільш зручна для екскурсії вулиця Хрещатик у вихідні та святкові дні, коли на відрізку між площами Незалежності і Бессарабської вона перетворюється на пішохідну.
Існує дві широко відомі версіфі походження назви Хрещатик. Згідно з однією, Хрещатий яр названий на честь починався тут струмка, що збігала до місця хрещення городян в 988 році, інший — завдяки перетинанню (перехрещуючись-нию) тут кількох ярів.

Площа Незалежності
Екскурсію по Хрещатику починаємо з площі Незалежності (майдану Незалежності), в сотні метрів від Печерських (Лядських) воріт. Початок екскурсії — символічна точка відліку відстаней від столиці України, розташована біля входу в Київський поштамт. В даний час тут встановлена ​​колона, увінчана обертовим Глобу ¬ сом з підсвічуванням, що змінив статую архістратига Михайла, подаровану мерією Києва міської влади Донецька. У колони з координатами міста (30 ° 31 `3О\» східної довготи і 50 ° 27\’01 \»північної широти) поміщені відомості про відстані від Києва та регіональних центрів Україну і столиць держав, що входять у Всесвітній поштовий союз. Колона — популярний орієнтир для призначення зустрічей в центрі міста.
Майдан Незалежності — головна площа столиці Україні (у різні роки називалася Хрещатицька, Думська, Радянська, Калініна, Жовтневої революції), існує вона менше двох століть. Тут влаштовують урочистості з нагоди свят і відзначають знакові для країни події.
За часів Київської Русі на цій низині, що розділяла пагорби Старого міста і Печерська, були, лісові хащі. Вони примикали до Лядських воріт, які пізніше змінили Печерські ворота. Перед ними розташовувався пустир, що називався Козячим болотом. В XIX столітті його починають забудовувати та обладнують тут ринкову площу. Після будівництва на ній будівлі Міської думи (1876 рік) площа перетворюється на одну з головних у місті.
Архітектурний ансамбль нинішньої площі Незалежності увібрав широкий спектр різновікових адміністративно-громадських споруд. Площа кілька разів перебудовувалася, найбільш серйозно — на рубежі тисячоліть. Під нею з\’явився багатоповерховий підземний торгово-розважальний комплекс «Глобус», що видає себе на поверхні скляно-металевими конструкціями по обидва від Хрещатика сторонам площі.

Вулиця Хрещатик (будинки 18-4)
У порівнянні з солідним віком міста його центральна вулиця дуже молода. Ще в XVIII столітті на місці сучасного Хрещатика під стінами Старокиївської фортеці проходила дорога на південь — в бік міста Васильків. Загальна довжина сучасного Хрещатика складає 1,2 кілометри.
Спершу пройдемося по парному боку Хрещатика до Європейської площі. Для цього від колони з глобусом попрямуємо до значному Дому профспілок № 18 (архітектори А. Малиновський, А. Комаровський, 1980 рік). Його фасад прикрашений гігантськими серпом і молотом, а кут вінчає башта з гігантським інформаційним табло самих примітних київських годин. У кварталі по парному боку вулиці, між площами Незалежності та Європейській, заслуговують уваги три будівлі дореволюційної споруди. Шестиповерхові будинку № 10 (архітектор П. Андрєєв) та № 8 (архітектори Л. Бенуа і П. Андрєєв) в стилі ампір зведені в 1916 році для київського відділення відповідно Волзько-Камського та Санкт-Петербурзького позичкового банків. На фасаді будинку № 10 збереглися ефектні рельєфи античних богів Вулкана, Меркурія і Нептуна, в епоху розвитку капіталізму що символізує ¬ вавшіх промисловість, торгівлю і судноплавство.
За ними розташований прибутковий семиповерховий будинок № 6 (архітектори І. Зекцер і Д. Торов, 1911 рік) в стилі модерн. Будівля виділяється розміщеної на фронтоні копією рельєфу бельгійського художника Константен Менье, що прославився зображенням типових представників робочих професій.
У наступному сучасній будівлі № 4 (1986 рік) на розі вулиці Трьохсвятительській розташоване інформаційне агентство. Тут часто можна зустріти поспішають на прес-конференції знаменитостей.

Європейська площа
Далі починається територія незвичайної трикутної Європейської площі, де сходяться шляху до Подо ¬ лу і Печерськом. В нача ¬ ле XIX століття тут з\’явилося одне з перших споруд на Хрещатику — дерев\’яна будівля міського театру (архітектор А. Меленський, 1805 рік), завдяки якому Хрещатик спочатку називався Театральною вулицею. В середині століття на його місці з\’явилася будівля готелю «Європейський» (архітектор А. Беретті), в свою чергу змінив назву площі. Потім вона іменувалася Кінної, Царської, III Інтернаціоналу, Сталіна та Ленінського комсомолу, поки знову не стала Європейської. На місці готелю звели значне і нехитре зовні будівля № 2 музею В. І. Леніна (архітектор В. Гопкало, 1982 рік). У роки незалежності тут влаштувався палац мистецтв «Український дім», що став престижним місцем проведення виставок, концертів та інших мистецьких заходів.
Крім того, «Український дім» на верхніх поверхах прихистив експозицію Музею історії міста Києва.

Вулиця Хрещатик (будинки 1 — 7-11)
Через підземний перехід від «Українського дому» потрапляємо до входу в готельний комплекс «Дніпро». Будівля готелю № 1 (архітектор В. Єлізаров та інші, 1964 рік) було споруджено для іноземних туристів і кілька десятиліть саме тут зупинялися найбільш знатні гості столиці Україні.
До недавнього часу у готелю «Дніпро» стояв побудований в 1931 році в конструктивістському стилі (архітектори Г. Шехоніна, Л. Горелік) будинок № 5, що об\’єднував під своїми склепіннями ресторан «Столичний» і державні установи (будівля знесена в 2006 році для будівництва нового споруди). Наступний значний будинок № 7-11 (архітектор В. Заболотний та інші, 1957 рік), який об\’єднав три вуличних номера, був побудований для Українського кооперативного союзу. Його початковий проект був значно спрощений, а при будівництві вперше в Києві використовували великі цегляні стінові блоки.

Вулиця Інститутська
Над кооперативним будинком на пагорбі розташоване найстаріше спорудження площі Незалежності — будівля Інституту шляхетних дівчат (1842 рік, архітектори В. і А. Беретті). Щоб його оглянути, піднімемося по сходах або по вулиці Інститутській до будинку № 1. Будівля була сильно пошкоджено під час війни та реконструйовано в 1950-х роках (архітектор Г. Северов та інші). Тоді головний вхід прикрасила добре помітна напівкругла колонада, а в центральній частині будівлі обладнаний двохтисячний зал для глядачів. Це на десятиліття перетворило спорудження в головну концертну площадку країни — Жовтневий палац культури (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Можливо, пам\’ятаючи про статус споруди, у головного фасаду палацу в пост ¬ радянські роки обладнали україн ¬ ську Алею слави.

Площа Незалежності
Під час останньої реконструкції площі Незалежності через вулицю Інститутську перекинули металевий пішохідний місток, дуже скоро став популярним. Скористаємося ним і ми, до того ж з містка, уподобаного кореспондентами різних телеканалів, відкривається прекрасний вид на площу. Перейшовши місток, ми опиняємося перед верхнім входом у підземний торгово-розважальний комплекс «Глобус» і біля готелю «Україна» (раніше «Москва»).
Висотний 16-поверховий готель (№ 4, архітектор А. Добровольський та інші, 1961 рік) побудований в трьох сотнях метрів від Хрещатика, у верхній частині схилу Липського пагорба. Передбачалося завершити його в московському стилі — башточкою і шпилем, але ограни ¬ чілісь плоским дахом і рестораном з видовий майданчиком.
Сучасна забудова витягнутого овалу площі Незалежності формувалася в післявоєнний час і впродовж останнього півстоліття відчувала різні трансформації. Стиль будівель, з півночі площі фіксують радіально розходяться вулиці Бориса Грінченка, Шевченко (провулок), Софіївську, Малу Житомирську, Михайлівську і Костьольну, спочатку формували побудовані за схожим проектам будинку (архітектори В. Куригіна, Р. Книжник, 1954 рік) в північно- західної частини. Їх відрізняють гранітна облицювання цоколя з торговими приміщеннями, керамічні прикраси фасаду і вежоподібні завершення. Значно більш простими були фасади наступного будинку (архітектор С. Фрідлін, 1958 рік) і більш пізніх (архітектори А. Комаровський, Ю. Мельничук, 1981 рік) будівель.
У 1957 році перетин площі і Хрещатику монументально позначив значний будинок поштамту (№ 20-22, архітектори Б. Приймак та інші) з потужним двоярусним портиком, зверненим до площі і колоні з глобусом — початковій точці нашої подорожі.
До 60-річчя Жовтневої революції площу перейменували в її честь і провели чергову реконструкцію. Перед готелем «Москва» (нині «Україні») обладнали 5000-струменевий фонтанний комплекс і встановили значний гранітний пам\’ятник В. Леніну (скульптор В. Бородай, архітектор А. ¬ Малиновський). Перед ним для більшої переконливості вишикувалися бронзові представники окремих верств революційного народу — матрос і солдат-селянин, робітниця і робітник. У 1991 році пам\’ятник демонтували, пізніше на його місці звели скляний амфітеатр торгово-розважального комплексу «Глобус».
Нині площа прикрашає монумент на честь незалежності України, відкритий до її 10-річчя (скульптор А. Кущ, 2001 рік). Він являє собою 52-метрову колону, увінчану 20-тонною скульптурою жінки (символу Україна) з гілкою калини в руках. Серед фонтанів розташовані бронзові пам\’ятники засновникам Києва і Козаку Мамаю (скульптори В. і Н. Зноба, 2001 рік).
За пам\’ятником Козаку Мамаю височіє суворе чотириповерхова будівля Консерваторії (нині — оперна студія Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського). Спорудження в класичному стилі з концертним залом зведено в 1959 році (архітектор Л. Каток). Три верхні поверхи будівлі опоясує колонада, що надає йому античну строгість і красу.

Вулиця Хрещатик (будинки 13-26)
Побродивши серед гранітно-бронзових фонтанних і монументальних нагре ¬ можденій площі Незалежності, вирушимо далі по Хрещатику. Якщо ви опинилися на цій вулиці у вихідний день, сміливо вибирайте проїжджу частину — звідси краще огляд, а якщо вона традиційно заповнена автомобілями, то краще пройтися по тінистій алеї непарної сторони.
Цей Хрещатицький квартал з\’явився під час післявоєнної відбудови вулиці. Будівлі з декорованими гранітом цокольними поверхами, з торговими приміщеннями та світлими облицьованими плиткою житловими поверхами складають урочистий архітектурний ансамбль так званий ¬ мій «сталінської забудови». Перші новобудови відродженого Хрещатика — семиповерхові житлові будинки № 13 і 17 (архітектори А. Власов, А. Добровольський, Б. Приймак, 1951года) розташовані по обидва боки входу в пасаж (№ 15). А кутовий фасад будинку № 13, звернений до площі, в дусі того часу акцентований восьмиповерховий обсягом, увінчаним вежею зі шпилем.
Будівництво пасажу — торгово-житлового дохідного комплексу (архітектор П. Андрєєв, 1915 рік) — здійснювалося напередодні Першої світової війни страховим товариством «Росія», якому належав ділянку між Хрещатиком і вулицею Заньковецької. Суворі шестиповерхові будівлі, в яких розташовувалися численні магазини, установи, ресторанчики і значна кількість престижних квартир, утворили досить вузький і похмурий коридор. За радянських часів тут знаходилися магазини «Дитячий світ», а в роки незалежності влаштувалися елітні бутіки і ресторани. На літній терасі одного з них знайшлося місце і стильно-лаконічному пам\’ятника найбільш шанованому архітекторові Києва всіх часів — Владиславу Городецькому (архітектори Р. Кухаренко, В. Скульський, скульптори В. Щур, В. Сивко, 2004 рік).
На протилежному боці Хрещатика будівля поштамту триває семиповерховим адміністративною будівлею № 24 (архітектор Г. Шило, 1957 рік), ефектно підкреслює вигин вулиці. Посеред його фасаду влаштовані значні арки, забезпе ¬ чивающих доступ до будинку № 26 Державного ¬ жавної телерадіокомпанії. Це чотириповерхова будівля зводилася (архітектори М. та А. Кобелєва, 1914 рік) для телефонної станції.

Вулиця Прорізна
Квартал на парній стороні завершує кутовий адміністративний будинок № 28/2 (архітектор В. Созанський, 1958 рік) з портиком, зверненим до примикає до Хрещатика вулиці Прорізній. На його місці розташовувався прибутковий будинок Першого Російського страхового товариства, прикрашений кутовий башточкою (архітектор В. Городецький, 1903 рік) з популярної міської кав\’ярнею «Жорж». У радянські роки тут знаходився магазин «Дитячий світ», а на початку німецької окупації розташувалася комендатура. Мабуть, ця обставина стала причиною того, що саме цей будинок був першим підірваний підпільниками в 1941 році на Хрещатику.
Інший кутовий будинок № 30/1 з протилежного боку Прорізної (архітектори А. Власов, А. Заваров, 1953 рік) з симетричним портиком також має адміністративне призначення — тут розташоване Міністерство палива та енергетики. Будівля цікаво хіба що своїм місцем розташування. Адже кут Хрещатика і Прорізної — знакове місце, відоме з роману І. Ільфа та Є. Петрова «Золоте теля». Саме тут, під патронатом городового обчищаючи панські кишені, здійснював свій кримінальний бізнес уявний сліпий Михайло Паніковський.

Вулиця Хрещатик (будинки 32-52; 19а-27)
За кутовим будівлею розташований невеликий чотириповерховий будинок № 32 в стилі модерн, дивом пережив війну. Це будівля побудована напередодні Першої світової війни (архітектор Ф. Лідваль, 1913 рік) для Київського відділення Російського банку зовнішньої торгівлі. Фасад над карнизом прикрашений жіночими скульптурами, що символізують торгівлю і судноплавство. Не дивно, що саме цей примітний будинок облюбували під офіс Головне архітектурне управління столиці.
Далі стоять післявоєнні будівлі № 34 (архітектори А. Власов, А.Заваров, В. Шарапов, 1956 рік) та № 36 (архітектори А. Власов, А. Заваров, А. Малиновський, 1957 рік) утворюють своєрідний ансамбль в строгих класичних традиціях «сталінської забудови». Цокольна частина облицьована рустом з червоного граніту. Десятиповерховий будинок Київської міської ради (№ 36) на пару десятків метрів відступає від традиційної лінії забудови вулиці, що дозволило перед ним встановити два високих металевих флагштока і висадити сріблясті ялини.
Замикає цей квартал п\’ятиповерхова будівля Центрального універмагу № 38/2, розташоване на розі з вулицею Богдана Хмельницького. Воно було побудовано в 1939 році за проектом архітекторів московської майстерні А. Щусєва, а в 1960 році реконструйовано (архітектори Г. Гомоляко, В. Жога) в стилі відроджується Хрещатика.
Тепер повернемося на непарну сторону Хрещатика. Навпаки Прорізній розташована будівля № 19а станції метро «Хрещатик» (архітектор А. Добровольський та інші, 1960 рік) — однієї з п\’яти перших в Києві. Наступний будинок № 19-21 (архітектори В. Созанський, А. Добровольський, 1954 рік) виділяється довгим 150-метровим фасадом, розділеним групами лоджій. Приблизно в центрі будівлі влаштована гігантська п\’ятиповерхова арка зі ступенями, що з\’єднує Хрещатик з вулицею Лютеранською, круто дереться на Липський пагорб.
Наступні будинку № 23, 25 і 27 (архітектори А. Добровольський, А. Малиновський та інші, 1956 рік) формують найбільш помітний архітектурний ансамбль головної міської вулиці. Центральне місце належить чотирнадцятиповерховий зі стрункою вежею і шпилем будівлі № 25, заснування якого на два десятки метрів піднято над вулицею. Піднявшись по масивним многомаршевимі сходах (в гротах під якими облаштовані ресторанчики), потрапляємо до основи мініатюрної київської копії московської висотки, звідки відкривається прекрасний вид на стрімко йде вдалину вулицю Богдана Хмельницького.
Перед тим як йти далі, до закінчення Хрещатика, звернемо увагу на його протилежну сторону. Квартал між вулицею Б. Хмельницького і бульваром Т. Шевченка зайнятий найнижчими на Хрещатику будівлями. В кутовому будинку № 40/1 (архітектор В. Ніколаєв, 1874 рік) перебував названий на честь власника готель «Кане» (у ньому зупинялися художник М. Врубель, актор П. Саксаганський і майбутній український гетьман П. Скоропадський), а в повоєнні роки розташовувався Центральний гастроном.
Будинки № 42 (архітектор А. Кривошеєв, 1894 рік), № 44 (архітектор А. Краусс, 1899 рік), № 46 (архітектор О. Шіле, 1873 рік), № 48 (1880 рік) та № 50 (архітектор А. Хойнацького, 1881 рік) представляють собою серію приватних особняків, що демонструють забудову кінця XIX століття. Далі розташований купецький прибутковий будинок № 52 (архітектори А. Гросс, В. Ніколаєв, 1878 рік), який служив в різні часи і казармами піхотного полку, і кінотеатром і притулком Музично-драматичному інституту імені М. Лисенка.
Хрещатик завершується Бессарабською площею, де в кінці XVIII — початку XIX століття свій товар продавали бессарабські селяни. З часом тут виросло значний будинок Бессарабського критого ринку (архітектор Г. Гай, 1912 рік) в стилі модерн, до цих пір залишається найпрестижнішим у місті. Його фасади прикрасили численні рельєфи на сільськогосподарські теми (скульптори А. Теремець, Т. Руденко).

Вулиця Велика Васильківська (Червоноармійська)
Тут головна вулиця столиці завершується, але наша подорож триває по колишній вулиці Червоноармійській, якої не так давно повернуто історичну назву — Велика Васильківська.
Будьте готові до того, що прогулянка по ній через більш вузького тротуару (до того ж часто заставленого автомобілями) здасться менш комфортною.
Пересуватися по Великій Васильківській переважно по парному боку вулиці. Шлях до неї лежить через великий підземний перехід, де починається підземний торгово-розважальний комплекс «Метроград». Обладнаний кілька років тому, він зайняв простір під Бессарабською площею (до вулиці Басейної) і витягнувся під Великій Васильківській (до площі Льва Толстого).
Зараз уже важко уявити, що півтора століття тому в кінці Хрещатика Київ закінчувався, тут стояв пост міської охорони, а далі вела курна дорога. У 1830-х роках, при будівництві Київської фортеці на Печерську, сюди переселили малозабезпечених — відставних солдатів, крейда ¬ ких чиновників та інших городян. Інтенсивна забудова Великій Васильківській почалася в другій половині XIX століття, коли тут виник і почав забудовуватися район Нове Будова.
На початку сучасної вулиці особливу увагу привертають будівлі рада ¬ ських творчих спілок — письменників (№ 6) і художників (№ 12), всіяні меморіальними дошками. Письменницький будинок відзначений популярним в місті книжковим магазином «Сяйво», а будинок майстрів пензля — виставковим залом «Художник». Навпаки останнього на Велику Васильківську, ніби з-під землі виринає коротка (усього в два квартали), досить крута вулиця Рогнідинська. Вона прокладена у 1866 році, три роки носила кулінарне назву Бульйонна, поки не була перейменована на честь Рогніди — дружини князя Володимира I.
Далі увагу привертають своєю конструктивною несхожістю будівля № 18 (так званий Малий пасаж) і красується навпаки будинок № 19, в якому розташований кінотеатр «Київ» (архітектори А. Тацій, В. Вихор, В. Онащенко, 1952 рік). В інтер\’єрах сміливо стилізованого під античну архітектуру будинку, яскраво виділяється на тлі дохідних будинків, вперше в Україні було застосовано спеціальне акустичне штукатурні покриття, що сприяло особливої ​​чистоти звуку.

Площа Льва Толстого

Ще кілька десятків кроків, і ми досягаємо кінцевої точки нашої екскурсії — площі Льва Толстого. Її трикутна похила поверхня, нині зазвичай заповнена автотранспортом, з\’явилася у другій половині XIX століття. З 1891 року вона носила ім\’я хірурга, професора Київського університету Володимира Караваєва (1811-1892), а потім (до 1939 року) називалася Шулявської. Серед навколишніх площа будівель найбільш примітний прибутковий будинок Л. Бендерського № 25 (архітектор В. Городецький, 1897 рік), що втратив свій декор в результаті ремонтних робіт. Напроти нього в площу вливаються вулиці Льва Толстого та Пушкінська. Кут між ними займає будівлю бізнес-центру № 42/4 інвестиційної компанії «Київ-Донбас» — одного з первістків пострадянського офісного будівництва в Києві. Обов\’язково загляньте в проріз цокольного поверху, тут в мініатюрному садку каменів розташована копія по-сучасному стильним скульптури А. Архипенко (скульптор А. Валієв, архітектор В. Жежерін).
На протилежному кутку знаходиться чотириповерхова будівля колишнього прибуткового будинку — будинок № 45 (архітектор Г. Артін, 1901 рік), в результаті відносно недавньої реставрації придбав високу мансарду і грайливі башточки різної форми.
На площі Льва Толстого екскурсія завершується, і тут можна спуститися на однойменну станцію метро (Куренівсько-Червоноармійська лінія) і відправитися відпочивати.

Loading...

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *