«Соколята» вимруть?

«Соколята» вимруть?
Життєві обставини та нові закони позбавляють юне покоління займатися улюбленим видом спорту. Малі хокеїсти Київського «Сокола» сенсаційно виграли Міжнародний турнір у Німеччині. Однак, після повернення додому, замість того, щоб приймати привітання вони змушені шукати можливості для тренувань. Виявилося, що держава більше не фінансуватиме школу, а плечі батьків такий тягар не витримають.
Олександр Якуба, кореспондент«Соколята» вимруть?
Життєві обставини та нові закони позбавляють юне покоління займатися улюбленим видом спорту. Малі хокеїсти Київського «Сокола» сенсаційно виграли Міжнародний турнір у Німеччині. Однак, після повернення додому, замість того, щоб приймати привітання вони змушені шукати можливості для тренувань. Виявилося, що держава більше не фінансуватиме школу, а плечі батьків такий тягар не витримають.
Олександр Якуба, кореспондент:
— У юних хокеїстів відбирають мрію. Гравці « Сокола» 2001 року народження тріумфально виступили на 42-му Міжнародному турнірі в Німецькому Йоганнесбурзі. Кияни не мали рівних – вони громили своїх опонентів на груповому етапі. А головних фаворитів з Росії «Срібних акул» «Соколята» обіграли у фіналі. Однак, на перше тренування в Києві після повернення, тренер змушений вести підлітків не на лід, а бігати на вулиці.
Микола Майко, тренер команди «Сокіл-2001»:
— Додому їхали радісні – кубок, медалі! Приїздили, і тут такі новини – школа «Сокіл» тепер не фінансується, я к це було раніше. Тобто, не в об\’ємі зменшилася, а зовсім припинилося фінансування. Тому ми зараз вимушені тренуватися на землі.
Олександр Якуба, кореспондент:
— Через зміну Законодавства ця школа залишилася без будь-якої державної підтримки, і тепер фінансування лягло на плечі батьків. Але оплатити все – і форму, і комун послуги, і, найголовніше, оренду ковзанки, година якої коштує тисячу гривень, а тренуватися потрібно мінімум тричі на тиждень, батьки не можуть. Але як повідомити юним соколятам, що їхні крила підрізали, наставники не знають.
Микола Майко, тренер команди «Сокіл-2001»:
— Як їм тепер сказати: хлопці закінчуйте з хокеєм? Це справа всього їхнього життя, це просто забрати мрію у дітей.
Олександр Якуба, кореспондент:
— Хокеїсти вправно виконували вказівки тренера і без льоду та ключки і вірять, що все налагодиться, адже без хокею вони себе просто не бачать.
Павло Бруль, гравець команди «Сокіл-2001»:
— Дивлюся хокей, граю в хокей, читаю про хокей. Я займаюся хокеєм п’ять років. Хокеєм я живу і без нього не можу. Як сказати, якщо нема хокею, я не знаю, що мені робити.
Ярослав Панченко, гравець команди «Сокіл-2001»:
— Я дуже люблю хокей, займаюся ним з трьох років і мені він дуже до вподоби. Це мій улюблений вид спорту. Я гада, що все буде гаразд.
Олександр Якуба, кореспондент:
— А ось батьки не настільки оптимістичні і дуже переймаються, що їхні та дитячі зусилля можуть зійти нанівець.
Станіслав Пеленський, батько хокеїста:
— Ті люди, котрі причасні к таким рішенням, або причасні к перерахуванням якихось грошей, я гадаю, що вони, можливо, задумаються, адже у них також є діти. У тут справа навіть не в тому, що я зараз говорю про свою дитину. Тут треба глобально якось дивитися на речі, і думати про перспективи, про майбутнє нації.

Loading...

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *